Земля – наш спільний дім

Учениця: Буває час що сліпну від краси,

Спинюсь не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе як є – дороги, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

1-й ведучий. Із тих далеких часів, як Господь сотворив людину і покарав, земля була її матір¢ю і годувальницею. Людина – це частина природи і частина землі. Саме землі і Богові зобов¢язана вона своїм існуванням, своєю досконалістю, могутністю. Сила, краса і вічність кожного з нас починається на землі. З неї вийшли, по ній ходимо, в неї і йдемо. І тому земля в нашого народу була в особливій пошані. Вірили, що вона всюди і в усьому допомагає людям, бо є могутньою. Її називаємо і дотепер «свята земля», «годувальниця наша», «рідна земля».

2-й ведучий. Ми всі говоримо: «Земля, а кожен бачить і розуміє своє. Для космонавта, серед зірок і сузір¢їв, – вона планета, єдина у Всесвіті; для моряка – вона берег, суша, така жадана після довгого плавання; для геолога – твердиня, яка зберігає руди, нафту, газ. Для солдата земля – образ Батьківщини, її просторів та цінність, яку він захищає та сила, яка живить його. Для хлібороба земля – це те, у що він вкладає свою працю і любов, від чого жде безцінного хлібного дару. І для всіх нас земля – наш край, де живемо, рідна хата, рідна природа, все, що нас оточує.

1-й ведучий. Красива, багата, щедра наша земля. Кого не чарували рожеві літні світанки і тихі зоряні ночі, солов¢їні співи та барвисті килими квітів, тривожний сум лісу перед бурею чи щедрі дари осені? Стоїш іноді, наче зачарований, вдивляєшся, ніби вперше, в це неземне диво, і по-новому світяться в душі з дитинства знані слова:

Учениця: …Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї,

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами, над ставами,

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою.

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає!

2-й ведучий. Ми так звикли до цієї краси, що інколи перестаємо її помічати. І майже ніколи не задумуємося над тим, що може настати момент, коли все це зникне.

Учениця: В життя ввійшла людина непомітно

І тихо землю заселила всюди.

А зникнуть може з гуркотом всесвітнім,

Хоча почути нікому вже буде.

Невже й загроза всеземної смерті

Не змусить нас обачнішими бути?

Дверима можна грюкнуть спересердя,

Планетою ж… Та схаменіться, люди!

1-й ведучий. Нашу голубу планету часто порівнюють з величезним космічним кораблем, який летить просторами Всесвіту. А людство – екіпаж цього корабля. Красиве і мудре порівняння. Але ми всі повинні осмислити, що у нашого космічного корабля немає аварійного виходу. Тому й лунає сьогодні: «Тривога на космічному кораблі «Земля»! Майбутнє Землі у небезпеці!»

2-й ведучий. Так, велика загроза висить сьогодні над планетою. Стогне наша земля, плачуть ріки… Вже сьогодні постає питання питної води, на планеті з’являються нові пустелі, що утворюють суховії, які знищують рослинність. Атмосфера перенасичена аерозолями, оксидами азоту, вуглецю, сірки, хлором, йонами важких металів. Іде знищення озонового шару.

1-й ведучий. За науковими підрахунками, у процесі виробництва щороку в світі в ріки, озера, моря в середньому викидається до 6,5 млрд. кубометрів забрудненої води, десятки мільйонів тонн шкідливих речовин; в світовий океан потрапляє до 15 млн тонн нафтопродуктів, до 7 млн тонн фосфору та 2,5 млн тонн свинцю. В атмосферу щорічно викидається 200 млн тонн вуглекислого газу та 146 млн тонн оксиду сірки.

2-й ведучий. Кожна десята річка світу – забруднена. В океанах збирається щорічно близько 6,5 млн тонн сміття. На кожного з нас припадає 480 тонн накопичених твердих відходів, що повсякчас загрожують нашому здоров’ю. Загублено понад 2 млрд га орної землі, ліси на планеті зникають зі швидкістю 20 га за хвилину.

1-й ведучий. За 60 років на планеті не стало 76 видів тварин і кілька сот видів рослин. причиною 70 % ракових захворювань у людей і тварин є порушення взаємодії організму і навколишнього середовища. Дитяча смертність на Україні досягла 5%, а народжуваність зменшилася на на 12%. Виникає загроза майбутнім поколінням.

Учень. Природа просить порятунку
Зеленим шепотом лісів,
тривожним лебединим криком,
знімілим плеском рік, морів.
Вона до нас із щемом в серці
Зболілі руки простягає,
Надіючись на кращу долю,
Про милосердя всіх благає.
Від споживацького безглуздя
Довкілля треба вберегти –
Тож маємо навчитись жити
ми за законами краси.
Ми – люди, а тому повинні
Розумне й вічне в світ нести:
У серці кожної людини
Зростити пагін доброти.

2-й ведучий. Але найбільшою екологічною катастрофою ХХ століття стала аварія на ЧАЕС. Чорнобиль… Чорний біль нашої землі. Скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. Як грізне попередження, була послана нам зірка Полин, і мало хто знав, що у книзі книг – Біблії - говориться про цю страшну катастрофу.

1-й ведучий. «…Засурмив третій ангел – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення тієї зорі Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…»

Учениця. Атомний Вій спустив бетонні повіки.

Коло окреслив навколо себе страшне,

Чому звізда полин упала в наші ріки?!

Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Хто нас образив, знівечив, обжер?

Яка орда нам гідність притоптала?

Якщо «Наука потребує жертв» —

Чому ж не вас вона перековтала?

Загадили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

Нікого з вас довіку не простять...

2-й ведучий. На моментаваріїв реакторі знаходилось 200 тонн радіоактивного урану і плутонію. 3% радіоактивних матеріалів потрапило в навколишнє середовище. За офіційними даними, в Україні вважають забрудненими 16 областей, але фактично забруднена вся територія України.

Учень. Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка.

Покотилась по обрію, збурила зоряну синь.

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,

Бо чорнобиль-трава – то полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиско,

Знов така мовчазна, мов обпалена груша, стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої рани так близько.

Чом не просиш у Бога ти здоров’я для діток своїх?

Ти завжди булла з Богом – не нужденні ні хлібом, ні сіллю.

Як же ти допустила, що скалічили душу твою?

…Впала з неба зоря – покотилась чорнобильська зірка.

Чуєш, рідна моя, Бог шепоче до тебе: «Люблю…

Я люблю твоїх діток, матерів твоїх сльози рахую,

і батьків твоїх стогін віддасться у серці моїм.

Ти хоч слово скажи, хоч тихенько, - тебе я почую,

Я за тебе страждаю, я за тебе помер на хресті…»

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою.

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба!

Знай: Син Божий Ісус ще чекає молитву твою.

1-й ведучий. Страшною раною на тілі України став Чорнобиль. Мічена атомом земля дихає небезпекою; вода і повітря, грунт і рослинність становлять загрозу всьому живому. І не дивно, що народжуються каліки, що кількість онкологічних захворювань стрімко росте, що з’являються нові і нові інфекційні хвороби. Ми самі, наша безпечність, безвідповідальність виною цьому.

Учень: Плакав лебідь у мертвім місті,    

А навколо сади буяли,

А навколо –дими зловісні,

На півнеба вогні палали.

Плакав лебідь: - Ну як це, люди,

як могли ви таке вчинити?

Що ж тепер із землею буде?

Де тепер ми будемо жити?

Плакав лебідь… Не чули люди,

Хижа смерть підкрадалась тихо.

…Мертвий цвіт на пташині груди

Осипав смертоносний вихор.

Жасмин цвіте, і трави косять,

І сіно пахне і п’янить,

І йдуть дощі, коли не просять,

Із вітром колос гомонить, -

Усе живе жадає жити,

Снаги і сили повне вщерть.

І важко, й страшно зрозуміти,

Що над усім чекає смерть…

2-й ведуий. Чорнобиль… Мертва зона… Сьогодні ці слова гірким болем відлунюють в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя…

Учень: Над Чорнобилем птахи летіли –

З вирію вертались навесні.

Мов сніжниця, попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

Там горіли гнізда і гніздечка,

Поржавіли хвоя і трава.

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику, -

Тільки посвист виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

1-й ведучий. У диявольському казані Чорнобиля згоріли не лише наші уявлення про перемогу над силами природи. Тут перетворюються на попіл людські долі, сподівання на щастя, сама воля до життя.

Учениця. Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

2-ведучий. Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

1-й ведучий. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

Учениця. Кричали «біс»,

Пишались зробленим,

Прогрес любили над усе.

Летить лелека над Чорнобилем,

Нікому діток не несе.

2-й ведучий. Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

1-й ведучий: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

2-й ведучий: „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

Учень. Зойкнула Земля чаїним криком

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий, хто ж коли не ти?

1-й ведучий: За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

2-й ведучий: 23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

1-й ведучий: Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Учень: Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

2-й ведучий: Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.

Учень. Перший удар на себе

Перший вогонь на себе

Так відчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати

Поруч з ним не назвати –

Вас, що уміли серцем

Грізний вогонь зупиняти.

І віддали – що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що врятували,

Долю моєї дитини.

1-й ведучий: Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

2-й ведучий: Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.

1-й ведучий: Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

2-й ведучий:  Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.

- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;

- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

- Сержант Микола Васильович Ващук;

- Сержант Володимир Іванович Тищура;

- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.

1-й ведучий: У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна. Вшануємо пам¢ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).

2-й ведучий: Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

(Танок учнів).

1-й ведучий: Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

2-й ведучий: Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

1-й ведучий: А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

Учениця. Страждання людства — зупинити 

Безодні атомної смерч. 

Ми ж сівачі, 

Ми — сонця діти — 

Спроможні зупинити смерть. 

Спинити вибухи, ракети, 

Роззброїти віки і дні, 

Щоб сонце мирної планети 

У кожнім сходило вікні. 

Щоб трави, колоски і віття 

Вогнем не перетліли в прах. 

Щоб грізне ядерне жахіття 

Не спалахнуло на світах. 

Щоб наша дума і дорога 

Єднали глибину і вись, 

Вола чорнобильська пересторога: 

«Людство! Зупинись!» 

2-ведучий. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль, завданий землі, не вщухає, рани землі не загоюються, і все це стукає в двері наших домівок захворюваннями, спустошеними селами, непогамованим людським нещастям. Тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса. З’явившись під знаком біблійної зірки Полин, той чорний Чорнобиль став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству, технократичній сваволі, коли дозволяють собі знущатися з природи – нашої одвічної матері і заступниці. Ця зірка Полин наче була послана нам усім з майбутнього, як грізне попередження: опам’ятайтеся, поки не пізно!

Учениця. Не знаю я, що буде після нас, 

в які природа убереться шати. 

Єдиний, хто не втомлюється, – час. 

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі, 

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, 

щоб тільки неба очі голубі 

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур, 

щоб ці слова не вичахли, як руди. 

Життя іде і все без коректур, 

і як напишеш, так уже і буде.

Вчитель. Діти, від нашої небайдужості, розуміння і любові кожного з нас залежатиме, яким буде майбутнє України. А любити її – це значить працювати в ім’я рідної землі.

Нові часи, нові завдання , нові вимоги… Ось уже 23 роки Україна є незалежною державою, і це дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі, а для того, щоб ним стати, потрібно, найперше, любити землю,  знати її історичне минуле, віддавати їй розум, серце, душу.

Кожен з нас уже сьогодні повинен подумати, яку професію обире в майбутньому, які знання потрібні для того, щоб здобути її, і «що зробив я конкретно сьогодні для процвітання своєї держави», для людей.

Яким буде завтрашній день нашої держави? Відповідь на це запитання дає день сьогоднішній.

Що більше буде зроблено для розбудови сьогодні, то краще житимемо завтра, і будемо гідними називати себе українцями. Бо, як сказано в Біблії, «… хто шукає, той завжди знаходить, а хто вірить, тому по вірі його і воздається». Хай Бог допомагає нам творити своє майбутнє своїм розумом, своїми руками і серцями.

Не розчаровуйсь в Україні.

Немає єдності у нас,

То наша головна провина

За весь неволі довгий час.

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині –

У себе спершу запитай.

Не розчаровуйсь в Україні.

Вона – свята , а грішні – ми.

В її недолі часто винні

Її ж бо дочки і сини.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньки біль збагнуть.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини

В садах достатку і добра.

Я надіюся, що ви є і будете справжніми синами і доньками нашої неньки України, що кожен з вас, тут присутніх, ні сьогодні, ні через багато років не залишиться байдужим до долі нашої планети. Хай квітують наші сади, хай сміється веселкою небо, хай кришталево чисте повітря п'янить нас ароматом весняних квітів і пташиним дзвінким щебетом.