Складна соціально-економічна ситуация в країні негативно відбивається на здоров’ї населення, а в першу чергу, дітей. Поряд із загостренням хронічних захворювань, стрімко молодіють різні соматичні хвороби. Проте особливе занепокоєння викликають порушення психічного здоров’я у дітей та підлітків. Саме тому проблема збереження психічного благополуччя молодого покоління є надзвичайно актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства та системи освіти. За визначенням словника практичного психолога психічне здоров’я – це стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних виявів, який забезпечує адекватну умовам діяльності регуляцію поведінки. У матеріалах Всесвітньої федерації здоров’я поняття «психічне здоров’я» визначається наступним чином: «це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань. Психічне здоров’я – це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке чи ні. Коли ми говоримо про щастя, душевний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров’я».
Професійне здоров҆ я передбачає стійкість організму спеціаліста до впливу чинників та умов, пов҆ язаних із конкретною професійною діяльністю. Водночас неможливо уявити абсолютну надійність такої стійкості. Тому паралельно з проблемою професійного здоров҆ я завжди розглядають проблему професійного нездоров҆ я, або професійної патології.
Характерною рисою порушення психічного здоров’я є втрата здатності особистості довіряти, радіти, дивуватися, захоплюватися. Психічне здоров’я дитини пов’язане з її стійкістю щодо стресу та дистресу, тобто адекватністю не тільки пізнавальних, а й емоційних переживань. Значний внесок у розробку гуманістичної концепції психічно здорової особистості зробили Г. Олпорт, В. Франкл, А. Маслоу, К. Роджерс та інші. Вони запропонували такі основні риси психічно здорової особистості:
- вона вільно ставить перед собою реальні цілі й вірить у свої можливості досягнення життєвих планів;
- діяльність особистості не детермінується лише зовнішніми чинниками, людина бере на себе відповідальність за свої вчинки;
- таким особистостям властиві творчі здібності в певній галузі;
- їм притаманна повага до себе та інших, демократичність, відмова від лицемірства та маніпулювання як засобів впливу.
Науковці виокремлюють дві групи чинників, які порушують психічне здоров’я особистості: екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні). До перших відносять екологічні, соціально-економічні та професійні фактори, а до других – порушення під час вагітності та пологів матері, захворювання у ранньому віці дитини тощо. Більшу частину свого свідомого життя дитина проводить вдома і в школі. Саме ці дві інституції можуть безпосередньо впливати на стан психічного здоров’я дитини, створювати умови для психологічного комфорту та благополуччя, чи, навпаки, запускати механізми патологічних психічних змін. В останні роки почастішали випадки виникнення шкільних дезадаптацій, що ставить на порядок денний необхідність розробки курсів та спецкурсів для підготовки вчителів та управлінців, присвячених проблемі діагностики та профілактики психічного здоров’я особистості як учня, так і вчителя.
Серед причин, які можуть впливати на психічне здоров’я школяра можна виділити наступні: навчальне перевантаження учнів, порушення психогігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, характер стосунків між вчителем та учнями, мікроклімат у класі.
Проаналізуємо психологічні особливості впливу особистості педагога на порушення психічного здоров’я дитини. Цей негативний вплив може проявлятися у авторитаризмі педагога, педагогічних конфліктах учителя з учнями, проявах професійної деформації чи синдрому емоційного вигорання. Важливу роль у психічному благополуччі дитини має стиль спілкування вчителя з учнями. Так, педагог, який послуговується авторитарним стилем спілкування, використовує такий арсенал методів як погрози, накази, жорстку критику, безапеляційні твердження завдає шкоди психічному здоров’ю учня. Як наслідок, у дитини можуть виникати неврастенічні чи психастенічні, компульсивні реакції, імпульсивні дії чи афекти, фобії чи тривожність.
Конфлікти на рівні вчитель – учень є звичним явищем, проте їх негативні наслідки часто мають тривалий характер, а це згубно позначається на психічному здоров’ї школяра. Звичайно, мріяти про те, щоб конфлікти зовсім не виникали є утопією. Слід задуматися над статистикою, що від 33 до 40% педагогічних конфліктів виникають з вини вчителів, проте часто, навіть, у таких випадках обвинуваченим є учень.
Педагогічна діяльність – дуже важка та напружена праця, яка пов’язана з інтенсивним міжособистісним спілкуванням, тобто вчитель постійно перебуває в ситуації комунікації та взаємодії з учнями, батьками, колегами, адміністрацією. Вчитель повинен постійно впливати на учнів та батьків, що потребує від нього потужного заряду внутрішніх ресурсів. Педагогічна діяльність завжди є особистісно забарвленою, саме тому вчитель не повинен бути емоційно відстороненим від того, чим він займається. Важливою компетенцією вчителя є вміння швидко реагувати та приймати рішення. Але, напевно, найважливішою рисою вчителя є високий рівень розвитку емпатії, тобто вміння співпереживати, співчувати, розуміти учнів. Це лише незначна частка вимог, які покладені на педагога, але всі вони виправдані, адже вчитель несе персональну відповідальність за фізичне та психічне здоров’я учнів.
Дослідження Н. Клюєвої демонструють взаємозв’язок між силою, рухливістю, врівноваженістю нервової системи та вигоранням. Так, низькі показники сили, рухливості та врівноваженості нервової системи є підґрунтям розвитку професійного вигорання, оскільки такі люди менш витривалі, швидко виснажують психофізіологічні ресурси, більш ригідні. О. Міненко стверджує, що для педагога оптимальними показниками є помірна екстраверсія та інтроверсія, адже, навіть, надмірно високий показник екстраверсії не завжди може забезпечити ефективну взаємодію між вчителем та учнем. Існує зв’язок між екстраверсією (інтроверсією) педагога та професійним вигоранням. Саме інтроверти відчувають значне психоемоційне виснаження через невідповідність, з одного боку, вимогам педагогічної діяльності, яка передбачає постійну комунікативну взаємодію, а з іншого боку, між власною мотивацією до міжособистісного спілкування. Прояви професійного вигорання дуже різноманітні. Зокрема, вигорання може виявлятися у депресивному стані, підвищеній втомлюваності і спустошеності, втраті здатності бачити позитивні наслідки своєї праці, у негативних настановах щодо роботи й життя в цілому.
М. Амінов наводить такі основні ознаки вигорання: виснаження, втома; психосоматичні порушення; безсоння; нехтування виконанням своїх обов’язків; збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки); зменшення апетиту чи переїдання; негативна самооцінка; підвищення агресивності, роздратованості, напруженості, посилення пасивності (цинізму, песимізму, безнадії, апатії); відчуття провини.
Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів.
Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я учителя повинно бути одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів. Це питання слід розглядати і як об’єкт особливої уваги психологічної служби у загальноосвітніх навчальних закладах, а роботу у цьому напрямку — як системотвірний вид діяльності шкільного психолога. Складність роботи з учителями як об’єктом психологічного впливу обумовлюється кількома причинами. Передусім, це особливості педагогічної професії, яка є непростою і найбільш напруженою у психологічному плані. Педагоги є тією професійною групою, яка особливо піддається впливам дезадаптаційних тенденцій. За даними ряду наукових досліджень, для третини вчителів показники соціальної адаптації рівні або ж нижчі, ніж у хворих неврозами. Для вчителів характерні невротичні і психосоматичні розлади, педагогічні кризи, професійне виснаження тощо. З іншого боку, складність роботи шкільного психолога з педагогами обумовлюється неоднозначністю сприймання останніми психологічної служби та особливостями стосунків суб’єктів психологічної діяльності відносно один одного. Члени педагогічного колективу по-різному сприймають саму психологічну службу: від прагнення до співпраці, зацікавленості до байдужості, недовіри, скептицизму. Слід також відзначити, що педагоги дуже гостро реагують на оцінку їхніх особистісних особливостей. Педагог звик оцінювати інших, йому важко погодитись з висновками про те, що несприятливий розвиток педагогічної ситуації визначений його власними слабкостями чи вадами. Крім цього, більшість педагогів мають високу особистісну тривожність, у силу чого схильні гіперболізувати, драматизувати події або впадати у глухий психологічний захист, не приймаючи або повністю відкидаючи висновки психолога.
У напрямку роботи зі збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога для шкільного психолога є велике поле діяльності. Це просвітницька, діагностична і психокорекційна робота. Аспектами цієї роботи є:
- підвищення грамотності вчителів з питань збереження і зміцнення їх власного професійного здоров’я;
- попередження професійних деформацій (як загальнопедагогічних, так і типологічних), допомога у їх усуненні;
- допомога у формуванні психологічного захисту від стресу, при потребі, у подоланні наслідків стресових ситуацій, усуненні синдрому емоційного згорання;
- профілактика педагогічних криз і допомога в усуненні їх наслідків;
- допомога в усуненні невротичних і психосоматичних розладів особистості педагога, гармонізації його особистості;
- робота зі створення сприятливого психологічного клімату у педагогічному колективі;
- співпраця з адміністрацією школи з метою створення безпечного освітнього середовища у загальноосвітньому навчальному закладі.
Шкільний психолог повинен бути теоретично обізнаний з різними дезадаптаційними тенденціями в діяльності вчителя, особливостями їх проявів, зі шляхами збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога, механізмами і шляхами гармонізації його внутрішнього світу. В арсеналі практичного психолога мають бути оперативні методики для оцінки самопочуття особистості, для виявлення відхилень в емоційній сфері, схильності до емоційного згорання, ймовірності виникнення стресу і.
Для реалізації визначених завдань психолог може використовувати різноманітні методи роботи: індивідуальні і групові бесіди та консультації, круглі столи, присвячені цій проблематиці, брейнстормінг, психотренінг, психотехнічні ігри і вправи тощо. Фахівець шкільної психологічної служби повинен володіти технологіями зняття психоемоційної напруги, виходу із стресу, методами психологічної саморегуляції, які при потребі зможе запропонувати педагогам, методами психологічної корекції.
Корисним може бути випуск практичним психологом у школі «Пам’яток для вчителя». Вони виконуватимуть, передусім, профілактично-просвітницьку функцію. Тематика їх може бути різною, наприклад: «Коли несподівано помітиш, що тобі все байдуже...», «Як педагогу позбутися професійних деформацій?», «Як не згоріти у полум’ї професії?», «Стрес, дистрес і психічне здоров’я педагога», «Синдром “емоційного згорання” — це психологічний захист чи хвороба?», «Ліки для педагога-трудоголіка», «Ерозія душі педагога: як з нею боротися?», «Професійне довголіття і шлях до нього» та ін.
Важливою для практичного психолога є робота з молодими педагогами. У науковій літературі встановлено, що ризик виникнення синдрому «емоційного згорання» підвищується до третього-четвертого року професійної діяльності. У цей час для педагога вже зникає новизна робочої обстановки та новизна його присутності у колективі. Про нього вже не говорять як про молодого недосвідченого спеціаліста, а навпаки, до педагога підвищуються вимоги зі сторони колег по роботі і вже вони самі починають пред’являти вимоги щодо себе самих.
Для практичного психолога корисно пам’ятати, що:
- краще «горять» ті, хто асоціює свою роботу з своєрідним призначенням, місією (серед психотерапевтів це називається «комплексом рятівника»);
- найбільш схильні до «згорання» інтроверти;
- допомоги потребують ті вчителі, які орієнтовані не на результат, а на створення клімату сім’ї, в якому дитина почуває себе комфортно. Природна установка таких учителів дуже розходиться з вимогами, які до неї пред’являють, а це може спричинити появу синдрому «емоційного згорання»;
- спад професійної діяльності учителів спостерігається після 10-15 років роботи — так званий період педагогічної кризи, що супроводжується почуттям тривоги, самотності, зневіри в себе, домінуванням негативних переживань;
- синдром «емоційного згорання» найчастіше розвивається у 40-річних людей, коли настає пік біологічного стану здоров’я.
До свідомості педагогів слід довести такі науково вивірені твердження, що до емоційного згорання найчастіше приводять позиції учителів, які вірять чотирьом міфам: 1) «Мені не можна помилятися»; 2) «Я повинен бути стриманим»; 3) «Я не маю права бути упередженим»; 4) «Я повинен бути у всьому прикладом для наслідування». Тому недоцільно входити у професію з установками надзвичайно високих стандартів, гіпервідповідальності. Не можна поєднувати особисту і професійну самооцінку, бо тоді фахівець руйнується як цілісність. Він старається працювати швидше як придуманий, ніж реальний педагог. Такий учитель ніби стоїть на п’єдесталі своєї непогрішності й виключності. У нього дуже високі вимоги до себе, його уявлення про хорошого вчителя складають образ абсолютної професійної досконалості. При зустрічі з реаліями шкільного життя такі педагоги відчувають емоційний шок, тому що дійсність не відповідає їхнім очікуванням. З кожною невдачею у такого вчителя посилюється дратівливість, втома, скорочується дистанція до професійних хвороб.
Особливо слід зазначити, що педагоги, для яких характерний синдром емоційного згорання, потребують спеціальних корекційних програм, питання розробки яких залишається відкритим і вимагає спільної роботи психологів, психотерапевтів, педагогів, медиків. Недругорядну роль щодо цього міг би відіграти інститут супервізії.
Вся робота шкільної психологічної служби має бути спрямована на розвиток внутрішніх сил учителя і розширення його самосвідомості, вияв і зміну тих рис характеру та способів поведінки, що провокують виникнення і підтримку емоційної напруги. Вона повинна сприяти активізації механізмів особистісної саморегуляції, ресурсів стресостійкості педагога, гармонізації його внутрішнього світу, підвищенню рівня компетентності.
Ніякі заходи шкільної психологічної служби не допоможуть, якщо педагоги самі не докладатимуть зусиль для збереження і зміцнення свого професійного здоров’я, підвищення рівня своєї майстерності, професійного потенціалу. Як стверджують вчені, кращі вчителі мають вищу емоційну стійкість, менш схильні до емоційного згорання, легше переносять негативні емоції, уміють створити обстановку психологічної захищеності для себе і психологічної безпеки для учнів. Тільки спільні зусилля — цілеспрямована робота шкільної психологічної служби, увага до професійного здоров’я вчителів з боку адміністрації школи (не завадила б увага і з боку держави) і, насамперед, самих педагогів, — сприятимуть збереженню професійного довголіття вчителя, його кар’єрному росту, професійному саморозвитку.
Однією з найголовніших умов збереження психічного здоров’я школярів є дотримання вчителем принципів гуманізації освіти. Ці принципи передбачають застосування особистісно зорієнтованих технологій навчання та виховання, ставлення до учнів як до рівноправних партнерів у спільній діяльності, виявлення поваги і любові до них, створення сприятливих умов для активності та творчості.
Психічне здоров’я – це стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних виявів, який забезпечує адекватну умовам діяльності регуляцію поведінки. У матеріалах Всесвітньої федерації здоров’я поняття «психічне здоров’я – це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань. Психічне здоров’я – це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке чи ні. Коли ми говоримо про щастя, душевний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров’я».
Професійне здоров҆ я передбачає стійкість організму спеціаліста до впливу чинників та умов, пов҆ язаних із конкретною професійною діяльністю. Водночас неможливо уявити абсолютну надійність такої стійкості. Тому паралельно з проблемою професійного здоров҆ я завжди розглядають проблему професійного нездоров҆ я, або професійної патології.
Характерною рисою порушення психічного здоров’я є втрата здатності особистості довіряти, радіти, дивуватися, захоплюватися.
Науковці виокремлюють дві групи чинників, які порушують психічне здоров’я особистості: екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні). До перших відносять екологічні, соціально-економічні та професійні фактори, а до других – порушення під час вагітності та пологів матері, захворювання у ранньому віці дитини.
Більшу частину свого свідомого життя дитина проводить вдома і в школі. Саме ці дві інституції можуть безпосередньо впливати на стан психічного здоров’я дитини, створювати умови для психологічного комфорту та благополуччя, чи, навпаки, запускати механізми патологічних психічних змін. В останні роки почастішали випадки виникнення шкільних дезадаптацій, що ставить на порядок денний необхідність розробки курсів та спецкурсів для підготовки вчителів та управлінців, присвячених проблемі діагностики та профілактики психічного здоров’я особистості як учня, так і вчителя.
Серед причин, які можуть впливати на психічне здоров’я школяра можна виділити наступні: навчальне перевантаження учнів, порушення психогігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, характер стосунків між вчителем та учнями, мікроклімат у класі.
Педагогічна діяльність – дуже важка та напружена праця, яка пов’язана з інтенсивним міжособистісним спілкуванням, тобто вчитель постійно перебуває в ситуації комунікації та взаємодії з учнями, батьками, колегами, адміністрацією. Вчитель повинен постійно впливати на учнів та батьків, що потребує від нього потужного заряду внутрішніх ресурсів. Педагогічна діяльність завжди є особистісно забарвленою, саме тому вчитель не повинен бути емоційно відстороненим від того, чим він займається. Важливою компетенцією вчителя є вміння швидко реагувати та приймати рішення. Але, напевно, найважливішою рисою вчителя є високий рівень розвитку емпатії, тобто вміння співпереживати, співчувати, розуміти учнів. Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я учителя повинно бути одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів.
Ніякі заходи шкільної психологічної служби не допоможуть, якщо педагоги самі не докладатимуть зусиль для збереження і зміцнення свого професійного здоров’я, підвищення рівня своєї майстерності, професійного потенціалу. Як стверджують вчені, кращі вчителі мають вищу емоційну стійкість, менш схильні до емоційного згорання, легше переносять негативні емоції, уміють створити обстановку психологічної захищеності для себе і психологічної безпеки для учнів. Тільки спільні зусилля — цілеспрямована робота шкільної психологічної служби, увага до професійного здоров’я вчителів з боку адміністрації школи (не завадила б увага і з боку держави) і, насамперед, самих педагогів, — сприятимуть збереженню професійного довголіття вчителя, його кар’єрному росту, професійному саморозвитку.
Однією з найголовніших умов збереження психічного здоров’я школярів є дотримання вчителем принципів гуманізації освіти. Ці принципи передбачають застосування особистісно зорієнтованих технологій навчання та виховання, ставлення до учнів як до рівноправних партнерів у спільній діяльності, виявлення поваги і любові до них, створення сприятливих умов для активності та творчості.
|